“Чорна тінь Афганістану”: Лиманська громада вшанувала воїнів-інтернаціоналістів
15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав та 32 річниця виведення військ з Афганістану. Лиманська громада, що у Білгород-Дністровському районі на Одещині, традиційно вшановує своїх співвітчизників, яким довелося пройти крізь пекло війни.
Серед них – Олександр Семенович Дяченко, 1969 року народження. Після закінчення Лиманської середньої школи хлопець навчався в ДОСААФ у селищі Тарутино, отримав водійське посвідчення категорій А, В, С. А вже 1987 року, у свято 9 травня, його призвали до лав радянської армії. Як розповідає пан Олександр, вже в «учебці» у місті Батумі зрозумів, що потрапить до Афганістану…
У вересні 1987 року літаком 18-річних бійців перекинули до Шинданту. Олександр служив у роті матеріального забезпечення в/ч 85615 водієм на «налівникові». Треба сказати, що водіїв в Афганістані неофіційно, між собою, називали “смертниками”, бо вони першими потрапляли під приціл ворога. Проте нашому воїну вдалося повернутися додому цілим і неушкодженим, на виведення військ він потрапив у 1989 році. Ще 2 місяці дослужував у Самарканді, на території тодішньої Узбекської РСР.
Олександру Семеновичу про криваві роки Афгану нагадують нагороди.
Особливо цінна для нього медаль за операцію «Магістраль», коли радянським військам довелося прориватися крізь блокаду моджахедів.
А вже після армії, як повернувся до рідного Лиману, працював у сільському колгоспі: водієм, комбайнером, бригадиром тракторних бригад. За добросовісну роботу отримав безліч грамот і подяк. У 1993 одружився: в село до подруги приїхала молода вчителька з Вилково, тож довго не роздумував. Разом з дружиною Анжелікою виростили двох донечок, і вже мають маленьку онучку. Та родина відчуває відлуння тієї війни постійно, зізнається пані Ажеліка.
“Афганістан ще й досі не покинув його. Спогади можуть переростати в агресію, це дуже тяжко. Хто живе з афганцем, той знає, що відчувають члени їх сімей”, – розповідає вона.
Зараз Олександр Дяченко, як і більшість воїнів-афганців, не сидить без роботи, щодня трудиться на землі, фермерує. Щороку у лютому, коли підходить знаменна дата, виведення військ з Афганістану, зустрічається з побратимами, разом вшановують полеглих земляків. І – не стримують сліз…
До речі, спільнота воїнів-афганців Лиманської громади віднедавна збільшилась, завдяки приєднанню Приморської сільської ради. Тепер серед них, крім Олександра Дяченка, – Юрій Просенюк, Василь Руфа, Василь Левченко, Іван Колісніченко, Валерій Алєксєєнко, В’ячеслав Дука, Василь Піштой, Юрій Дрангой, Леонід Вороневський, Віктор Ковпак, Ігор Плачинда, Ілля Проноза, Анатолій Дадіжа. Є серед місцевих мешканців і вдови воїнів-інтеранціоналістів, це Оксана Гетманець та Людмила Василенко, яких не оминають увагою побратими полеглих героїв.
“У цей день вже традиційно ми вшановуємо пам’ять загиблих, схиляємо голови на знак пошани та глибокої вдячності за подвиг, мужність та витримку. Ці люди виконували свій громадянський обов’язок, і для мене вони були і залишаться героями. Цінуймо тих, хто повернувся живим, пам’ятаймо тих, кого втратили “, – поділився голова Лиманської громади Василь Резніченко.
Низка заходів, яка супроводжувала дні пам’яті, об’єднала усіх жителів громади. Так, 15 лютого у Лиманській бібліотеці відбулася зустріч з воїнами афганцями «На їхню долю випала війна». Бібліотекарка Лиманської бібліотеки Світлана Гетманець та директорка Будинку культури села Лиман Тетяна Фунтікова провели літературно-музичну годину присвячену вшануванню пам’яті «Чорна тінь Афганістану».
Під час заходу присутні ознайомилися з маштабами складних і неоднозначних подій в Афганістані, переглянули документальні відеофрагменти про війну, вшанували пам’ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання. Прийшов на зустріч і наш герой, Олександр Дяченко.
Не забули про воїнів-афганців і в Приморському та Трапівському старостинських округах громади, де напередодні також пройшли заходи, прсвячені дням пам’яті.
Довідково. Афганська війна тривала майже 10 років: з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.
Радянсько-афганську війну пройшло більше 160 тисяч українців. З них 2 378 загинули, 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 тисяч українців, з них 4 687 повернулися додому, маючи інвалідність. Із, 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
