МАНДРІВКА У СВІТ ДИТИНСТВА ЧЕРЕЗ ПІВСТОЛІТТЯ
Нас сміливо можна назвати ветеранами випускників, адже в цьому році минуло півстоліття з того часу, як для нас пролунав останній шкільний дзвоник…
Символічно, що наша зустріч відбувалася в приміщенні Лиманського сільського будинку культури. Саме тут у 1971 році нам, випускникам Лиманської середньої школи урочисто вручали атестати зрілості.
Наш клас завжди був дружний. Разом зі своїм класним керівником Науменко Ларисою Миколаївною були повновладними господарями школи. Школьні стіни пам’ятають наші захоплюючі КВН, палкі конференції з обговорення прочитаних книжок разом зі найкращими вчителями, спортивні змагання, участь в районних олімпіадах та ще багато чого захоплюючого. Не забути жовтенятських ранків, піонерських лінійок та палких виступів на комсомольських зборах.
Ми були першими, кому вручали атестати зрілості у новому будинку культури, а танцювали ми у приміщенні церкви. Такий був час, останній свій шкільний твір ми писали у старому бляшанному спортзалі, якого вже давно немає.
Навіть після закінчення школи і на танці, і в кіно ми ходили класом. Вже пять десятиліть між нами існують і дитяча симпатія, і увага, і взаємопорузуміння, і дружні теплі стосунки. Ми завжди раді бачити одне одного, зустрічатись, цікавитись про самопочуття, про сімейні справи, дітей та онуків.
Цілий вечір ми згадували незабутні історії зі шкільного життя, уроки в бляшаній школі, фізкультуру у старому спортзалі, фізичний і хімічний кабінети з цікавими дослідами. Згадували нашого першого директора школи, велетня під два метри зросту Балана Федора Євдокимовича, учительську, куди завжди заходили з трепетом у серці. До неї треба було йти далеко, тому дехто з неслухняних учнів, яких викликали у вчительську, губились, вірніше тікали по дорозі. Згадували шкільні класи з грубками, біля яких ми тулилися та грілися на перервах. Спогадам з далекого шкільного незабутнього дитинства, таким щемним, хвилюючим, приємним не було кінця… І хоч на скронях сріблиться сивина, за плечима багато прожитого й пережитого, пронесеного й перенесеного, побаченого й почутого, а молодечий запал у очах сяяв у кожного з присутніх. Ми раділи один одному і з головою знову пірнали у наше далеке шкільне минуле…
Дисциплінований та уважний, добрий та щедрий В’ячеслав Бондаренко у школі вчився з задоволенням, любив читати. Славік був і залишився на все життя моїм найкращим шкільним товаришем, з яким десять років пліч-о-пліч ходили до школи, приймали активну участь у різних шкільних заходах. Коли у слухавці я чую: «Привіт, золотоволоска!» – зринають у пам’яті безтурботні шкільні роки, образ життєрадісного, турботливого та сором’язливого Славіка. Ми були щасливими дітьми, мріяли про майбутнє, бо минулого у нас не було…
Також сумлінно вчився Сергій Косьорко, помітний серед однокласників своєю статурою з доволі привабливою зовнішністю.
А ось невеличка на зріст з довгими косами та великими допитливими очима відмінниця Тетянка Зенченко з дитинства захоплювалась складанням віршів. «Плачуть зорі весняні, плаче вітер угорі, плачуть мої довгі коси, як згадаю щасливі дні». Майже на кожному уроці математики вона стояла біля дошки разом з Сашком Димитренко. Це були наші найкращі математики, які виручали тих, хто не вчив алгебру та геометрію.
Мовчазний хлопець з усміхненими очима Євген Скакун не тільки добре вчився, а й допомагав відстаючим. Спокійний, врівноважений, впевнений у собі Женя мав привабливу зовнішність, подобався дівчатам. Звичайно, вони писали йому записки, але він на них не відповідав.
Невеличка на зріст, чорнява, мовчазна, але дуже приваблива Валя Гайдабура у школі вчилася добре, сумлінно готувалась до уроків. Однокласники любили і цінують Валентину за доброзичливе ставлення до оточуючих, скромність, сором’язливість та делікатність. Все своє життя вона присвятила своїм рідним: дочці, онукам, правнукам.
Вертлява та швидка кучерява золотокоса Лариса Зенченко вчилась добре, захоплювалась уроками мови і літератури. Приймала активну участь у житті класу та школи.
Ще школяркою захоплювалась танцями, любила і вміла гарно співати Ганна Клименко. Під керівництвом вчителя Ф.Е. Зінченко вона співала у шкільному хорі та дівчачому ансамблі. В житті Аня надзвичайно добра та чуйна людина, яка завжди подасть руку допомоги у скрутну хвилину навіть незнайомій людині, обов’язково підтримає у міру власних сил кожного.
Така ж надзвичайно добра та чуйна до людських проблем і Анастасія Блаженко. Спокійна, врівноважена, завжди усміхнена білява дівчинка притягувала до себе погляди оточуючих своєю щирістю та скромністю. З дитинства захоплювалася шиттям та вишиванням, шила для однокласниць стильні плаття.
Добрий, людяний, уважний до оточуючих, турботливий та доброзичливий Віктор Шульга завжди захищав школярок-однокласниць від забіяк-хлопців. І зараз він обовязково уважно вислухає, мудро порадить та допоможе у скрутну хвилину.
Гарні господині, працьовиті Олександра Ткаченко та Раїса Чуперко після закінчення школи працювали в колгоспі. По життю мають дітей, онуків, яким віддають всю свою любов, та допомагають людям похилого віку.
Весела бойова білявка, енергійна та активна, діяльна та непосидюча Людмила Сімаченко все життя живе згідно девізу: «Старость меня дома не застанет: я в дороге, я в пути». Треба підкреслити, що життя нашого класу тісно перепліталося з сім’єю Людмили. Їі мама Раїса Тимофіївна була для нас другою матір’ю. Через близькість їхнього будинку до школи, на перерві у тьоті Раї можна було перекусити або причепуритись біля дзеркала. До першого випускного балу ми готувались, наряджались, прибирались саме у їхній хаті. Неодноразово наші зустрічі однокласників проводились на обійсті Сімаченків, ще й при активній допомозі господарів. Раїса Тимофіївна була надзвичайно трудолюбивою та чудовою господинею, її будинок сяяв чистотою та охайністю. Вона часто казала: «Мене каменем приклади, а я встану і піду працювати».
З висоти прожитих літ ми все більше усвідомлюємо, що на нашій життєвій дорозі траплялись такі великі вчителі, які вчили нас без грошей і любили такими, якими ми були. Ми отримували оцінки за свої знання, а вони з вдячністю приймали від нас прості букети квітів, нарвані з сільської домашньої грядки. Наша неперевершена вчителька з великої літери, рідна та високоповажна Павлина Павлівна Карпенко у далекому 1966 році працювала з нами, невмілими п’ятикласниками. 20-річна, надзвичайно гарна, статна та енергійна, повна сил та ентузіазму студентка найстарішого вишу на території Бесарабії університету імені Мечникова впевнено вела нас по Країні Знань, а ми з відкритими ротами, з любов’ю і замилуванням слухали свою вчительку, беззаперечно довіряли їй і всмоктували знання по краплині. Юна вчителька розповідала нам такі цікавинки про українську мову і літературу, які не знайдеш ні в якій книжці. Після уроків ми копіювали її манеру викладання, жести, рухи, голос.
Висловлюємо слова подяки учителькам української мови та літератури Павлині Павлівні Карпенко та Неонілі Григорівні Орловській, вчительці географії та астрономії Тетяні Олексіївні Владимировій за людяність, високу професійність, чуйність і повагу до дітей, за відповідальне ставлення до своєї справи. Ми вдячні, що саме ви були нашими наставниками. Бажаємо вам, любі наші наставники, родинного затишку, радості, мирних спокійних років життя, впевненості у завтрашньому дні, а головне – здоров’я, щоб ви могли радували нас своєю присутністю ще багато років.
Вчительку як матір – ніколи не забудеш, перед нею ми у вічнім боргу. Ми згадали вшанували хвилинною тишею світлу пам’ять наших вчителів Катерину Яківну Священко, Галину Михайлівну Сисун, Макарчук Галину Степанівну, Науменко Ларису Миколаївну, Соколова Олександра Олександровича, Будяченко Гаврилу Гавриловича, Зінченко Федосея Семеновича, Ковальову Галину Іванівну, Петкову Лідію Пилипівну, Балана Федора Євдокимовича, Мохначенко Олександру Захарівну, Шульгу Наталю Миколаївну, Колібабу Володимира Ніконоровича. А потім додали до цього списку наших ровесників, які відійшли за межу, у кращі світи і вже ніколи не заглянуть до нас на Свято. Це допитливий астроном, цікава і непересічна людина, вчитель математики та фізики, всезнайка Сашко Димитренко, спокійна, врівноважена красуня, неперевершена художниця, стоматолог по життю Любов Шараєва, завжди усміхнений, спокійний і добрий на прізвисько «одесит» Микола Унгурян, урівноважена, неконфліктна Тамара Кожухаренко, усміхнена і рішуча Ларніченко Тася, неперевершений організатор минулих наших зустрічей, наполегливий у досягненні мети Михайло Яценко, по-своєму цікаві та талановиті Резніченко Паша, Анатолій Данилюк, Тамара Левченко, Ганна Мельніченко, Василь Балінський, Микола Карпенко, Ганна Залізніченко, Міла Будяченко.
Зустріч через стільки років засвідчила, що ми стали старшими і мудрішими, теплішими у стосунках, вміємо прощати, допомагати. Та хоч би хто чого досяг у житті – усі ми по-своєму щасливі. Виростили гарних дітей, онуків. Для них ми живемо. А ще ми маємо унікальну можливість зустрічатись і повертатися у нашу шкільну юність.
Дякуємо долі, що ми змогли приїхати, зібратись, зустрітись, побачитись, наговоритись, насолодитись товариством один одного, за спонсорську допомогу – Наталії Бондаренко, а за організацію та підготовку свята, за смачні смаколики на столі дякуємо Клименко Ганні та Скакун Любові. Окрема вдячність голові Лиманської сільської ради Василю Резніченко та його працівникам за оренду приміщення та надання всього необхідного для нашої зустрічі.
Так нехай у нас буде ще багато успішних і радісних днів у житті, хай шкільні спогади цікавих уроків і дзвінких перерв надають нам бадьорості та впевненості, нехай посмішки з фотографій старих друзів-однокласників зігрівають нас у тяжкі хвилини.
Лариса Зінченко (Яцентюк)
Фото Марини Ульянкіної
с. Лиман
